Оксфордський професор міжнародних зв’язків Аві Шлайм служив у ізраїльській армії і ніколи не піддавав сумніву легітимність цієї держави. Але її нещадна атака на Ґазу спонукала його до нищівних висновків.

Єдиний шлях зрозуміти безглузду війну Ізраїлю у Ґазі – це осягнути історичний контекст. Встановлення держави Ізраїль у травні 1948 року засновувалось на грандіозній несправедливості щодо палестинців. Британські посадовці різко осуджували американське заступництво за молоду державу. 2 червня 1948 року сер Джон Траутбек писав до міністра іноземних справ Ернеста Бівіна, що американці відповідальні за створення гангстерської держави, очолюваної «групою абсолютно безпринципних лідерів». Колись я думав, що це твердження занадто суворе, проте злочинний напад Ізраїлю на жителів Ґази та співучасть адміністрації Буша в цьому нападі знову актуалізували це питання.

Це пише людина, котра вірою і правдою слугувала ізраїльській армії у середині 1960-х і ніколи не піддавала сумніву легітимність держави Ізраїль у її кордонах до 1967 р. Що я відверто відкидаю, так це сіоністський колоніальний проект, що виходить за межі «зеленої лінії». Окупація Ізраїлем Західного Берега та Смуги Ґаза внаслідок війни червня 1967 року мала небагато спільного із безпекою, це була цілковито територіальна експансія. Метою було створення Великого Ізраїлю через постійний політичний, економічний та військовий контроль над палестинськими територіями. Результатом стала одна із найдовших та найбрутальніших військових окупацій сучасності.

Чотири десятиліття контролю Ізраїлю завдали невираховної шкоди економіці Смуги Ґаза. Оскільки величезна кількість біженців 1948 року скупчилися на невеликій смузі землі без інфраструктури чи природних ресурсів, Ґаза ніколи не знала великого процвітання. Проте, Ґаза – це не просто випадок економічної недорозвиненості, це унікальний приклад злочинної навмисної деградації землі. Якщо вдатись до біблійної фрази, Ізраїль перетворив населення Ґази на дроворубів та тягачів води, на джерело дешевої робочої сили та огороджений ринок для ізраїльських товарів. Активно затримувався розвиток місцевої індустрії, що зробило немжливим для палестинців покінчити зі своєю підлеглістю Ізраїлю та встановити економічні передумови, необхідні для реальної політичної незалежності.

Ґаза – це класичний випадок колоніальної експлуатації у постколоніальну еру. Єврейські поселення на окупованих територіях є аморальними, нелегальними та непереборними перешкодами для миру. Вони водночас є й інструментом експлуатації, і символом ненависної окупації. У Ґазі єврейські поселенці налічували тільки 8 тис. чол. у 2005 порівняно із 1,4 млн. місцевих мешканців. Проте поселенці контролювали 25% території, 40% орних земель та левову частку рідкісних водних ресурсів. Пліч-о-пліч із цими іноземними загарбниками більшість місцевого населення жила у потворній бідності та невимовних злиднях. Вісімдесят процентів із них все ще існує за менше ніж 2$ за день. Умови життя в Смузі залишаються ганьбою для цінностей цивілізації, сильним стимулом для опору та плідним ґрунтом для політичного екстремізму.

У серпні 2005 року уряд партії «Лікуд», очолюваної Аріелем Шароном, організував однобічний вихід громадян Ізраїлю із Ґази, вивівши 8 тис. поселенців та знищивши будинки і ферми, які вони залишили. «Хамас», уряд ісламського спротиву, провів ефективну кампанію із вигнання ізраїльтян з Ґази. Це виведення було приниженням для Армії Оборони Ізраїлю. Перед усім світом Шарон представив виведення з Ґази як внесок до мирного процесу, що базується на дводержавному вирішенні. Але наступного року ще 12 тис. ізраїльтян оселились на Західному Березі, ще зменшуючи місце для незалежної палестинської держави. Загарбання землі та миротворчість просто незіставні. У Ізраїлю був вибір – і він обрав землю замість миру.

Реальною метою цих рухів було в однобічному порядку перемістити кордони Великого Ізраїлю, інкорпоруючи головні поселення на Західному Березі у державу Ізраїль. Виведення з Ґази було таким чином прелюдією до подальшого сіоністського розширення на Західний Берег. Це був однобічний хід Ізраїлю, здійснений задля того, що вважалось, і я гадаю, хибно, національними інтересами. Базований на фундаментальному запереченні палестинської національної ідентичності, вивід із Ґази був частиною довготермінової спроби заперечити будь-яке незалежне політичне існування палестинського народу на своїй землі.

Ізраїльські поселенці були виведені, але ізраїльські солдати продовжувати контролювати всі підступи до Смуги Ґаза із землі, моря та повітря. За ніч Ґаза перетворилась на в’язницю під відкритим небом. Із цієї точки зору, повітряні сили Ізраїлю мали необмежену свободу бомбардувань, здійснення звукових вибухів через долання звукового бар’єра низько над землею та тероризування безпомічних жителів в’язниці.

Ізраїль любить зображувати себе острівцем демократії у морі авторитаризму. Проте Ізраїль ніколи за свою історію не зробив нічого, аби просувати демократію на арабський бік і зробив усе, аби підірвати її. Ізраїль має довгу історію секретної співпраці із реакційними арабським режимами із метою притлумити палестинський націоналізм. Попри всі недоліки, палестинському народові вдалося побудувати єдину справжню демократію у арабському світі за можливим винятком Лівану. У січні 2006 року вільні й чесні вибори до Законодавчої Ради палестинської влади привели до влади уряд, очолюваний Хамасом. Проте Ізраїль відмовився визнати демократично обраний уряд, твердячи, що Хамас – це просто терористична організація.

Америка та ЄС безсоромно приєднались до Ізраїля, остракуючи та демонізуючи уряд Хамасу та намагаючись повалити його, забираючи доходи від податків та закордонну допомогу. Розвинулась нереальна ситуація, коли значна частина міжнародної спільноти наклала економічні санкції не проти окупанта, а проти окупованого, не проти принижувача, а проти приниженого.

Як це часто бувало у трагічній історії Палестини, жертви стали винними у своїх бідах. Пропаганда Ізраїлю постійно просувала думку про те, що палестинці – це терористи, що вони відкидають співіснування із державою Ізраїль, що їхній націоналізм це просто антисемітизм, що Хамас – це просто гілка релігійних фанатиків та що іслам незіставний із демократією. Але простою істиною є те, що палестинський народ – це нормальний народ із нормальними сподіваннями. Вони нічим не кращі, але й не гірші за якусь іншу національну групу. На що вони сподіваються понад усе – це на шматок землі, який вони називатимуть своїм і житимуть там на свободі та із гідністю.

Як і інші радикальні рухи, Хамас почав пом’якшувати свою політичну програму після приходу до влади. Від ідеологічного заперечництва своєї хартії вони почали переходити до більш прагматичного прийняття дводержавного вирішення. У березні 2007 року Хамас та Фатах утворили уряд національної єдності, що був готовим вступити у переговори про довготермінове припинення вогню із Ізраїлем. Проте Ізраїль відмовився від переговорів із урядом, до складу якого входив Хамас.

Він продовжував грати у стару гру «поділяй і володарюй», розділяючи ворожі палестинські фракції. У кінці 80-х років Ізраїль підтримував щойно створюваний Хамас із метою послабити Фатах, секулярний націоналістський уряд, очолюваний Ясером Арафатом. Тепер Ізраїль почав загравати із корумпованими та поступливими лідерами Фатаху, спонукаючи їх скинути своїх релігійно-політичних ворогів та повернути собі владу. Агресивні американські неоконсерватори брали участь у зловісній змові для провокування палестинської громадянської війни. Їхнє втручання було головним фактором у падінні уряду національної єдності та призвело до захоплення Хамасом влади у Ґазі у червні 2007 року, щоб випередити групу Фатах.

Війна, розв’язана Ізраїлем із Ґазою 27 грудня була кульмінацією серії сутичок та конфронтації із урядом Хамасу. Проте у ширшому сенсі це була війна між Ізраїлем та палестинським народом, адже саме народ обрав владу. Оголошеною метою війни було послабити Хамас та посилити тиск аж до того, що його лідери погодяться із новим перемир’ям на умовах Ізраїлю. Неоголошеною метою було те, що світ дивився на палестинців у Ґазі як на просто гуманітарну проблему і таким чином позбавив ґрунту їхню боротьбу за незалежність та державність.

Час початку війни був визначений політичною доцільністю. Загальні вибори призначені на 10 лютого і напередодні їх усі головні конкуренти шукають можливість довести свою крутизну. Армійському начальству не терпілось завдати нищівного удару Хамасу, аби вивести пляму, що залишилась на їхній репутації після поразки у війні проти Хезболли у Лівані у липні 2006 року. Цинічні ізраїльські лідери також могли розраховувати на апатію та імпотенцію прозахідних арабських режимів та на сліпу підтримку президента Буша наприкінці свого терміна у Білому Домі. Буш охоче зробив послугу, переклавши всю вину за кризу на Хамас, ветувавши пропозиції на Раді Безпеки ООН щодо негайного припинення вогню та надавши Ізраїлю дорогу до наземного вторгнення до Ґази.

Як завжди, могутній Ізраїль заявляє, що він є жертвою палестинської агресії, але значна асиметрія у силі між двома сторонами залишає мало місця для сумнівів, хто є справжньою жертвою. Дійсно, це конфлікт між Давидом та Голіафом, але біблійний образ перевернутий – маленький та беззахисний палестинський Давид зустрівся із важкоозброєним, безпощадним та спраглим влади Голіафом. Звернення до грубої військової сили супроводжується, як завжди, пронизливою риторикою жертви та мішаниною жалю до себе, прикритого самовдоволенням. На єврейській мові це називається «бохім ве-йорім», «крики та стрілянина».

Дійсно, Хамас – це не невинна сторона у конфлікті. Зустрівшись із запереченням своєї перемоги на виборах та зіткнувшись із неперебірливим ворогом, він вернувся до зброї слабких – теорору. Бійці із Хамасу та «Ісламського джихаду» продовжувати запускати ракети «касам» проти ізраїльських поселенців біля кордону із Ґазою аж до того, як Єгипет домовився про шестимісячне припинення вогню. Шкода, спричинена цими примітивними ракетами, мінімальна, але психологічний вплив надзвичайний, що змушувало людей вимагати захисту в уряду. За цих умов Ізраїль мав право на самозахист, але його відповідь на голкові уколи ракетних атак була цілковито непропорційною. Цифри говорять самі за себе. За три роки після виведення поселенців із Ґази ракетами було вбито 11 ізраїльтян. З іншого боку, лише за 2005-2007 роки ізраїльська армія вбила 1290 палестинців у Ґазі, серед яких 222 дітей.

Які б не були цифри, вбивати цивільних громадян – це неправильно. Це стосується як Ізраїлю, так і Хамасу, але Ізраїль встановив рекорд розгнузданого і безупинного насильства щодо населення Ґази. Також Ізраїль продовжував блокаду Ґази після перемир’я, що на думку лідерів Хамасу, порушувало домовленості. Протягом перемир’я Ізраїль перешкоджав будь-якому експорту із Смуги, прямо порушуючи домовленість 2005 року, що призвело до різкого зниження зайнятості. В той же час, Ізраїль різко обмежив кількість вантажівок із їжею, паливом, каністрами із газом, запчастинами для каналізаційних та водних заводів, а також медичним обладнанням. Важко зрозуміти, як голодування та замерзання цивільного населення у Ґазі може захистити людей на ізраїльському боці кордону. Але якби й так, це й далі було б аморальним, формою колективного покарання, що суворо заборонено міжнародним гуманітарним законом.

Брутальність ізраїльських солдатів цілком збігається із брехливістю їх лідерів. За вісім місяців перед початком цієї війни із Ґазою Ізраїль заснував Національну інформаційну дирекцію. Основним повідомленням цієї дирекції медіа було те, що Хамас порушив умови перемир’я; що метою Ізраїлю є захист свого населення; і що сили Ізраїлю якнайбільше піклуються, аби не зашкодити невинним мирним жителям. Ізраїльські піарщики були дуже вправними, поширюючи це повідомлення. Але по суті ця пропаганда є брехнею.

Реальність ізраїльських дій відділяє від риторики його речників величезне провалля. Не Хамас, а саме армія Ізраїлю перервала перемир’я: це сталось через рейд у Ґазу 4 листопада, який убив 6 людей Хамасу. Метою Ізраїлю є не просто захист населення, а повалення урядування Хамасу в Ґазі, повернувши людей проти правителів. І далеко не турбуючись про цивільних, Ізраїль винен у нерозбірливому бомбардуванні та у трирічній блокаді, що привела населення Ґази, зараз 1,5 млн., на межу гуманітарної катастрофи.

Біблійна норма «око за око» є досить дикою. Але ізраїльська божевільна агресія проти Ґази ніби слідує за логікою «око за вію». Після восьми днів бомбардування, після смерті більше 400 палестинців та 4 ізраїльтян, сповнений енергії уряд видав указ про вторгнення у Ґазу, наслідки чого неможливо передбачити.

Жодна військова ескалація не може купити Ізраїлю імунітет проти ракетних атак військового крила Хамасу. Попри всі смерті та нищення, яке Ізраїль завдав їм, вони утримують спротив і продовжують випускати ракети. Це рух, що уславлює жертв та мучеництво. Просто не існує військового вирішення конфлікту між спільнотами. Проблема ізраїльського уявлення про безпеку в тому, що він заперечує навіть найелементарнішу безпеку іншій спільноті. Єдиною можливістю для Ізраїлю досягнути безпеки – це не стрілянина, а готовність до переговорів про довготермінове припинення вогню із єврейською державою в її кордонах до 1967 року на 20, 30, навіть на 50 років. Ізраїль відкинув цю пропозицію із тієї ж причини, що й відкинув мирний план Арабської ліги 2002 року, який і досі на столі: він включає поступки і компроміси.

Після цього короткого огляду ізраїльської історії останніх чотирьох десятиліть важко відкинути висновок, що Ізраїль став державою-негідником (rogue state) із «групою абсолютно безпринципних лідерів». Держава-негідник зазвичай порушує міжнародні закони, має зброю масового ураження та практикує тероризм – застосування насильства проти цивільних задля політичної мети. Ізраїль відповідає всім цим трьом критеріям; ніби про нього й мовлено. Справжньою метою Ізраїлю є не мирне співіснування із палестинцями, а військове домінування. Він доповнює помилки минулого новими і ще більш руйнівними. Політики, як і всі інші, звичайно, можуть повторювати брехню та помилки минулого. Але це ж необов’язково.

*Аві Шлайм є професором міжнародних стосунків Оксфродського університету та автор книги «Залізна стіна: Ізраїль та арабський світ» та «Йорданський лев: життя короля Хусейна у війні та мирі».

The Guardian

Переклав r_2kh