|
 У третьому тисячолітті, попри принципові заяви - починаючи з хартії прав людини ООН - рівність чоловіка та жінки ще зовсім не досягнута по всьому світі, хоч із різними нюансами, панує ситуація нерівності, яка в багатьох країнах Півдня набуває драматичних рис. "Чорна книга становища жінок" (XO Editions, 777 pages, 24,50 ^), яка щойно вийшла у Франції, містить 40 есе, які різнобічно висвітлюють становище жінок.
Книга констатує, хоч різною мірою в різних частинах світу, чорну ситуацію, за якої "коли насильство немає статі, воно має ґендер", як пише в післямові історик Франсуаза Ґаспар, яка наразі представляє Францію в Cedaw (Конвенція щодо виключення усіх форм дискримінації стосовно жінок, яку прийняла і ратифікувала ООН сьогодні голосами 181 країн). Ця збірка виступів та свідчень не мала на меті перетворитися на книгу скарг про ситуацію жінок у світі - навіть коли в часи Французької революції такі книги скарг про становище жінок існували - але, навпаки, висвітлення цього становища має на меті не скаржитись, а змінювати стан речей.
Скляний мур
З одного боку, існує історія секуляризації права модерних часів, коли до рівності статей прийшли тільки після довгих боїв. А з другого - навіть коли закон гарантує рівність, його виконують з пропусками, маємо ментальність, яка не еволюціонує, наштовхуємось на скляний мур на Заході, що стає на перепоні карґєри без жодного пояснення, а в бідних країнах натрапляємо в таких випадках на відверті життєві трагедії, як про це красномовно свідчить нещодавня драма в Читтагонгу (Банґладеш). Чому жінки є головною мішенню в сучасних війнах? Якими будуть економічні та людські наслідки демографічного дисбалансу в Азії, де не стало, через надання переваги народженню дітей чоловічої статі, близько 90 мільйонів жінок? Чи це випадковість, що СНІД в Африці вбиває більше жінок, ніж чоловіків?
Чому, маючи справу зі зґвалтуванням чи подружньою жорстокістю, на Півдні переважають пояснення культурного чи релігійного характеру, а на Півночі дошукуються до причин психологічного та індивідуального плану? Ось кілька питань, на які книга намагається відповісти. Очікуючи, ось що маємо: світ мусив чекати 1993 року, поки не визначили на міжнародному рівні сексистське насильство та не проголосили обовґязковість застосування щодо жінок прав людини: безпека, недоторканність, свобода, гідність, рівноправґя, - "пґять основних та універсальних слів, - пише Сандрін Трейнер, - які нищать все те, що не дає життя великій кількості жінок у третьому тисячолітті".
Після 1993 року, між іншим, міжнародні організації також робили кроки назад, що свідчить про хиткість здобутих прав: полеміка навколо термінології під час конференції в Пекіні в 1995 р. є тому доказом, коли союз між деякими католицькими країнами, країнами мусульманськими та Сполученими Штатами почав виступати за заміну традиційних термінів "рівність" та "справедливість" з метою обмеження жіночих прав (також і на економічному полі, що стосується спадщини) або коли в 2002 р. віднині звичний союз між Сполученими Штатами, Саудівською Аравією і Ватиканом скористався з самміту в Копенгагені, присвяченому довкіллю, щоб розгорнути дискусію стосовно права на "головну санітарну допомогу" з метою вдарити по законодавству, що дозволяє аборти. Перше з основних прав - це право на життя.
Але в Азії є мільйони "жінок, яких не дораховують" - явище, яке зазначає нобелівських лауреат з економіки Амартя Сен, за його підрахунками життя позбавили близько 60-100 мільйонів жінок, - від переривання народження до гіршого харчування або відсутності турботи (порівняно з дітьми чоловічої статі) - це означає, що на кожну жінку, яку не дорахувались, є десяток, що живе в контексті великої уразливості. Згідно з ЮНІСЕФ, "одна смерть дівчинки з десяти в Індії, Пакистані та Бангладеш прямо повґязана з дискримінацію".
У Китаї засвідчують аналогічну ситуацію: жінок, яких недораховують, є близько 50 мільйонів. Наплив сучасних інструментів, як-от амніотична пункція, лише посилив це явище аж так, що систематичне звернення до цієї практики довелось заборонити в Індії - країні в світі, де коефіцієнт співвідношення чоловік/жінка є найслабший. Письменник Амін Маалуф уявив у романі "Перше сторіччя після Беатріче" крайній наслідок цієї радикальної дискримінаційної практики: "самогеноцид жінконенависницьких народностей".
Два страшних приклади
Колишня Югославія та Рванда - лише два найстрашніші приклади з-посеред останніх із довгої черги, які демонструють інший аспект насильства над жінками: ґвалтування, що відтепер перетворилось на військову зброю поряд з іншою. Ґвалтування, що несе далеко не імпульсивний характер, а є засобом, щоб втрутитись у колективну передачу ідентичності "ворога". Щоб боротися проти "ґвалтування як військову тактику", міжнародна спільнота сьогодні розпочала дискусію з ініціативи організації "Католицька допомога", яка вже "картографувала" драматичні місця злочинів від 1937 р. до наших днів. Але ґвалтування - це також повсякденне насильство в країнах, що не є в стані війни: згідно з дослідженням, проведеним у США, 14,8% жінок, старших 17 років, засвідчили, що були жертвами ґвалтування чи такої спроби, коли в трьох четвертях випадків це робили близькі чи знайомі (аналогічні дані зібрано в Чеській республіці). У Південній Африці щороку стається 1,5 мільйонів ґвалтувань (50 тис. у Франції, з 150 тис. спробами).
Убивства на захист честі
Крім того, право на життя топчуть убивства на захист честі [crimes dґhonneur - убивство дружини, дочки або її любаса, щоб "сімґю не ганьбила" - пер.], які також мають місце в Європі. У Мексиці один з найзагадковіших випадків в історії злочинів (більше ніж 400 жінок було вбито в Сьюдад-Хуарес з 1993 до наших днів) породив новий термін: "феммініцид". Повага до фізичної недоторканності - це право, якого часто позбавляють жінок. Тому доказом є сексуальні каліцтва, розповсюджені по всій Африці, де спостерігаємо крок уперед у галузі законодавства, позаяк таких країн, де практикують незаконні каліцтва - велика кількість, натомість менталітет людей розвивається набагато повільніше; однак знаходимо докази і на Заході: численні випадки шлюбного насильства, що заторкують усі соціальні класи. Повага до недоторканності також є частиною усіх проблем, що стосуються охорони здоровґя, тоді як смертність під час пологів, наприклад, ще досить висока в бідних країнах. У багатьох країнах жінки є менш вільними, порівняно з чоловіками: скажімо, свобода вибору у весіллі не гарантується; у деяких країнах не гарантується навіть свобода пересування, а в багатьох країнах закон забороняє аборти. У такому регіоні, як Північна Африка, що з повним правом вступив у сучасність, й де протягом десятиліть існують феміністичні рухи, жінок продовжують законно сприймати як нижчі створіння.
Адвокат Вассила Тамзалі нагадує, що в Алжирі після сподівань, що народились з боротьби за незалежність, за тридцять років "полігамія виросла в чотири рази, не кажучи про ґвалтування, що захопило університети, вулиці, кафе", тоді як у міжнародному плані країни Північної Африки спробували поставити під сумнів "один з базових принципів міжнародної спільноти - а саме універсальність та нероздільність прав людини" через наступ на поняття "рівність" за допомогою поняття "справедливість". Як підсумовує письменниця Тасліма Насреен, це означає "вважатися людьми другого сорту в країні, де замість закону панує шаріат". Нарешті, не забуваючи про торгівлю людьми з метою проституції, секс-туризму (який сьогодні є предметом судового розгляду в країні звинуваченого) та навіть рабства (не лише в бідних країнах, а й у великих готелях та престижних паризьких кварталах, як це багато років викриває Рух проти рабства у Франції, якому вже вдавалося звільняти людей зі становища слуг, що змушені працювати у геть незаконних умовах та за незаконним робочим графіком, повертати конфісковані паспорти тощо).
Й потім, навіть у найрозвиненіших західних країнах жіноча присутність у політиці та на владних посадах є обмеженою: у Швеції, країні, де 47% жінок у парламенті, а 80% мають зайнятість, Ґудрун Шиман, засновниця феміністичної партії, стверджує, що "багато чого ще треба зробити", навіть у взірцевій країні. Навіть у Швеції продовжує панувати патріархальна система, а це, на думку Шиман, має значні економічні наслідки, тому що "країна йде до економічної стагнації". Звґязок між рівністю статей та економічним розвитком є центральним, пояснює економіст Естер Дюфло: "систематична дискримінація проти жінок ризикує загальмувати розвиток країни, як переконливо доводить економіст Амартя Сен. Інакше кажучи, покращення умов жіноцтва здатне пришвидшувати розвиток".
Економічні наслідки
З теоретичної точки зору, досі інтерпретація, згідно з якою, коли має місце економічне покращення, становище жінок також покращується, брала гору. Але сьогодні економісти досліджують протилежний шлях цього відношення: покращення статусу жінки як фактор розвитку. З одного боку, залишається правдою, що економічний розвиток призводить до поліпшення становища жінок (дослідження Світового банку в 41 країні показує, що різниця шкільної освіти між хлопцями та дівчатами є більшою для 40% найбідніших країн, аніж для 20% найбагатших). Проте зібрані економістами дані також показують, що економічного зростання не достатньо для розвґязання проблеми дискримінацій.
Китай тут є доречним прикладом: попри блискуче економічне зростання, навіть зросла найперша дискримінація (заперечення права на життя), через вибіркові аборти, що підтверджується також у найбагатших регіонах Індії. За Джеймсом Волфельсоном, колишнім президентом Світового банку, "навчання дівчат має ефект каталізатора у всіх царинах розвитку: воно сприятиме зниженню дитячої та материнської смертності, підвищенню успіхів у навчанні як серед хлопців, так і серед дівчат, зростанню продуктивності, прогресу в управлінні довколишнім середовищем. Усі ці покращення спричиняються швидкішим економічним зростанням та, не менш важливою річчю, ширшим розподілом продуктів зростання. Чим більше жінки навчатимуться, тим більше вони здобуватимуть відповідальні робочі місця на усіх рівнях суспільства".
Переклад contr.info
Оригінал статті: http://www.ilmanifesto.it/Quotidian...
|
Аналіз та рецензії 
